ЩО НЕОБХІДНО ВРАХОВУВАТИ БАТЬКАМ, ЯКЩО ЇМ ВСЕ-ТАКИ ДОВОДИТЬСЯ КАРАТИ СВОЇХ ДІТЕЙ

1. Уникайте неконкретних та нездійсненних покарань, погроз, висловлювань в адресу свої дитини, тому що:

- вони не несуть в собі виховного змісту, не вчать соціально прийнятній поведінці, а лише підсилюють тривогу дитини та розвивають амбівалентне ставлення до дорослих, які промовляють такі слова. Наприклад: «Я не знаю що зроблю тобі…», «Зараз як дам!», «Уб’ю!», «Будеш себе так поводити, віддам до дитячого будинку» і т.д. Під впливом таких фраз у дітей можуть виникати протилежні почуття до емоційно значущого дорослого, це можуть бути відчуття ворожості, а іноді і ненависті до того, кого любиш. Окрім того діти сприймають висловлювання дорослих в буквальному сенсі, і емоційна реакція, що виникає на подібні слова рівноцінна тому, якби ви насправді могли, наприклад, віддати свою дитину до дитячого будинку, за той вчинок, що вона скоїла.

- в таких висловах відсутнє цілеспрямоване навчання культурі спілкування: «Хіба можна так лаятися?», «Так не можна!», «Що ти говориш?!» і т.д., ви лише подаєте сигнал дитині про те, що незадоволені нею, не даєте позитивної моделі дій, ставите її у безвихідну ситуацію, залишаючи її наодинці лише зі знанням «так робити не можна», а що «можна робити та як» в подібних випадках залишається для малюка таємницею.

- перенесенням негативних емоцій після небажаного вчинку дитини на неї саму та весь її досвід ви лише недооцінюєте позитивні сторони діяльності дитини, навіть якщо небажаний вчинок повторювався кілька разів. Наприклад: «Вічно ти…!», «Ти завжди…!», «Від неї всього можна чекати!», «За ним слід постійно наглядати!», такими висловлюваннями. Під впливом таких зауважень в дитини складається враження, що вона «погана», «невдала», «її не люблять», в неї формується невпевненість у власних силах, небажання змінювати свою поведінку, робити добрі вчинки, адже вона врешті решт почує ті ж самі слова («Вічно ти…!», «Ти завжди…!», «Від неї всього можна чекати!», «За ним слід постійно наглядати!»).

Якщо у вас є звичка нагадувати дитині про її «особливо вдалі» вчинки знову і знову, на додаток до того, що вона утнула цього разу – облиште це. Пригадайте, чи доводилось вам бувати в ситуації, коли люди один одному починали пригадувати старі, неприглядні вчинки? Чи хотілося вам знаходитись поруч з такими людьми? Слухати їх звинувачення в адресу один одному? Які емоції ви відчували у цей час? Чи намагалися ті люди бути чемними, розсудливими, ставитися з повагою один до одного, розібратися в ситуації, знайти вихід із неї? Навряд. А тепер представте собі іншу картину, на місці одного з людей, яких ви щойно згадали, буде знаходитись ваша дитина. Уявіть собі, як це буде виглядати зараз зі сторони? А через десять років, коли дитина стане підлітком? А через двадцять? Чи буде вона відмовчуватись, або застосує знайому їй з дитинства модель поведінки в подібних ситуаціях? На що перетвориться ваш діалог в такому випадку?

Прийміть до уваги, що «пригадування старого» дуже швидко розпалює дорослих людей і на перший план починають виходити емоції та почуття, а попередній задум «зробити виховний момент» забувається. Робіть зауваження вчасно та лише відносно вчинків дитини, а не про неї саму. Уникайте висловлювань, які принижують гідність малечі. Заводячи «стару платівку» ви викликаєте в дитині негативні почуття, але не до вчинку, а до себе самих, оскільки саме від вас лунають неприємні слова, саме дорослий у цей момент фонтанує негативними емоціями.

- вживанням відкритої мовленнєвої агресія в адресу дитини ви лише виплескуєте свої накопичені негативні емоції на маленьку дитину, яка по суті, не може дати вам відсіч. Згадайте, якими типовими для вас фразами ви намагаєтесь створити дисципліну, звернути увагу малюка на недоліки в його роботі? Прийміть до уваги, що:

Висловлювання: «Малюєш як курка лапою», «Скільки можна повторювати?!», «Як ви мене дістали!», «Закрийте роти!», «Марш у куток!», «Рахую до трьох…» - це відкрита мовленнєва агресія дорослого в адресу дитини, коли в нього закінчуються аргументи, він не може з неприємної ситуації зробити таку, що б мала виховну цінність, «зривається на дитині» через своє безсилля.

Будьте уважними до своєї дитини, уникайте словесних образ, погроз, переслідування, залякування, неконструктивної критики та маніпуляції. Для подібної поведінки дорослих відносно дитини є спеціальний термін – психологічне насильство. Такі дії можуть призвести до виникнення у дитини пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, пізнавального, соціального або фізичного розвитку.

Отже, для того щоб дитина засвоїла правила поведінки, їй необхідно наперед оголосити про те, що за певну провину її покарають. Бажано конкретизувати, які саме дії будуть застосовані відносно покараної дитини та проміжок часу, впродовж якого вона буде покарана. Ваш малюк повинен знати про небажаність певної поведінки і про те покарання яке за цим відбудеться. Він попереджений, і право вибору залишається за ним.

2. Не можна оголошувати про покарання, а потім відкладати його. Невідомість так лякає, що дитина може сама заподіяти собі шкоди.

3. Забороняючи дитині щось робити, обов’язково пояснюйте причину і справедливість свої заборони і запропонуйте альтернативний варіант поведінки. Якщо батьки тільки заборонятимуть, не роз’яснюючи при цьому яка поведінка є правильною, дитина просто не знатиме як же їй тоді взагалі поводитися. Це може негативно позначитися на самостійності та незалежності.

4. Показуйте своєю власною поведінкою приклад дитині. Неприпустимим є варіант, коли батьки, забороняючи що-небудь своєму малюку, самі не дотримуються правил. Якщо доросла та зріла, людина, яка має власний життєвий досвід та несе відповідальність за життя та благополуччя дитини не в змозі виконувати простих правил, які вона ставить перед своїм чадом, тоді чого ж можна вимагати від малечі?

5. Забороняючи що-небудь і встановлюючи покарання, батьки мають бути упевнені в правильності власного рішення, їх не повинна при цьому мучити совість. У дитини ж не повинно виникати сумнівів у невідворотності покарання. Коли батьки відчувають себе невпевнено, то посилюють то послабляють свої вимоги до дитини, вони надають їй можливість діяти самостійно, не зважаючи на встановлені раніше правила. Дитина знатиме, що існує реальна можливість уникнути покарання, тому що батьки непослідовні в своїх вимогах та діях. Така поступливість дестабілізує розвиток дитини, порушує її уявлення про справедливість, вміння дотримуватись своїх слів, орієнтування у тому, що дозволено і за що вона понесе покарання, а що по справедливості має бути каране.

6. Караючи дитину батьки повинні показати, що їм це неприємно. Вони повинні дати зрозуміти їй, що, не дивлячись ні на що, вони її люблять. Дитині однаково потрібні строгість, дисципліна і любов.

7. Ніколи не можна доходити до застосування фізичної сили при покаранні! Не можна ображати дитину як особу, обзивати її. Обговоренню повинна підлягати тільки конкретна його провина.

Цей пункт дуже важливий, оскільки фізичне насильство над дитиною, дії із застосуванням фізичної сили стосовно дитини, направлені на спричинення їй фізичного страждання, фізичне насильство в сім’ї, умисне нанесення одним членом іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті, порушення фізичного або психічного здоров’я, посягання на честь та гідність дитини – ЗАБОРОНЕНІ ЗАКОНОМ і мають відповідні наслідки, передбачені Кримінальним кодексом України.

Кiлькiсть переглядiв: 55