Про розвиток емоційно-вольової сфери дітей

В природі не існує двох однакових людей, тварин, будівель, речей, аркушів паперу чи крапель води. Ми можемо довго шукати ідентичні елементи між окремими об’єктами, вони навіть можуть бути візуально схожими один на одного, зроблені з одного матеріалу, однією людиною чи машиною, зростати на одному дереві під тим самим сонцем, проте завжди буде щось, що буде від’ємним, іншим, не таким як всіх. На перший погляд всі люди схожі один на одного, мають кінцівки, внутрішні органи, волосся, шкіру, але ніколи ніхто не зможе сказати, що існують дві однакові людини.

Життя кожного унікальне, неповторне, захоплююче, навіть якщо так не завжди здається. Ми народжуємося з базовими вміннями, які допомагають нам вижити – ми вміємо дихати, смоктати, рухатись в силу розвитку своїх м’язів, кричати, коли нам щось необхідно, проте всьому іншому ми поступово навчаємось. Нове життя унікальне та захопливе тим, що для нього все відбувається в перший раз. Кожної секунди з оточуючого світу до мозку дитини поступає безліч інформації, вона вчиться аналізувати, робить висновки, підкорює власне тіло своїм думкам, робить спроби тримати голову, сидіти, ходити, їсти ложкою, відчувати коли їй необхідно поїсти, сходити до туалету, випити води, відчути тепло та захист від батька і матері, отримати позитивні почуття від обіймів чи захопливої казки. Цей процес не припиняється до самої смерті людини, ми постійно чомусь вчимося, і про це не слід забувати, коли малюк щось незграбно робить в другий, третій, десятий раз. Інколи нам здається, що діти не розуміють елементарних речей, що вони можуть щось робити навмисно, аби лише подратувати нас. Схожі на «навмисні дії» можуть відбуватися тому, що в такий спосіб дорослі швидше звертають увагу на малюка, і діти це прекрасно розуміють. Це сигнал, що дитина має незадоволенні потреби, не лише фізіологічні, а і психологічні.

Як і будь якій справі, чи то вмінню ходити, їсти тверду їжу, або вдягати штани, що саме по собі є нелегким ділом, діти вчаться розрізняти власні емоції та настрій інших, вони мають переробити отриману інформацію та адаптувати під конкретну ситуацію з урахуванням власних мотивів та вимог суспільства і моралі. Це велике навантаження і для дорослої людини, яка має за плечима життєвий досвід, вміє більш менш стримувати власні емоції, давати їм волю чи видавати одні емоції за інші, але навіть нам іноді буває складно зрозуміти що ми відчуваємо, що саме нас бентежить або приваблює, чому, коли в нас нібито все гаразд ми від якоїсь незначної події, ситуації, слова чи навіть запаху можемо вдаритись в сльози, зривати злість на інших, ображатися, робити необдумані вчинки. З такими самими труднощами стикаються і наші діти, але для них це трохи складніше, оскільки вони лише починають пізнавати цей світ у всьому його різноманітті.

Не існує поганих чи гарних емоцій, почуттів, і саме цьому ми маємо вчити наших дітей. Емоції – це особливий клас суб’єктивних (наших власних) станів, які відображаються у формі безпосередніх переживань приємних чи неприємних процесів, результатів практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб. Категорії «гарний-поганий» не можна використовувати відносно емоцій та почуттів, тому що вони не відповідають головній функції – сигнальній. Гарним чи поганим може бути вчинок, але не емоції та почуття. Останні можуть бути складними, зрозумілими чи ні, позитивними або негативними, тобто приємними чи неприємними, але, аж ніяк гарними чи поганими. «Емоції, писав А.Н. Леонтьєв, - виконують роль внутрішніх сигналів…», це маленькі дзвіночки з різним забарвленням, силою, потужністю, які повідомляють нам важливо інформацію про те, що щось відбувається.

Правильно розуміти емоції оточуючих можна, лише, ознайомившись із власним емоційним світом. Маленька дитина лише вчиться відрізняти веселе та сумне, добро від зла, цікаве та нецікаве. Дуже важливим є не лише вміння вирізняти різні емоції, свої та оточуючих, спираючись на міміку, пантоміму, інтонацію голосу, вміти їх розпізнавати, але необхідно ще і зробити так, щоб дитина розуміла їх не лише головою, а і серцем, щоб воно мала змогу повноцінно переживати всю гамму емоцій та почуттів, отримувати власний досвід, рости самостійною, впевненою, такою що зможе дарувати любов та підтримку іншим, і вміти те саме приймати у відповідь.

У дітей емоції відрізняються нестійкістю, швидкою мінливістю, а також виступають мотивами поведінки, що пояснює їх імпульсивність. Воля, вміння керувати своїми почуттями знаходяться ще в процесі розвитку. Проте емоції універсальні. Не зважаючи на те, в якому куточку світу живе людина, в яких умовах вона виховувалась серед людей, чи зростала вона в багатомільйонному мегаполісі, або жила в маленькому поселенні серед джунглів, степів чи високо в горах прояв базових емоцій завжди інтерпретується однаково і вірно, а отже це те, чому ми маємо обов’язково навчити наших дітей.

На сьогодні ще не існує такої класифікації базових або первинних емоцій, яка б була прийнятою всіма їх дослідниками. Однак, К. Ізард запропонував критерії для визначення базових емоцій, а саме:

1. Виникнення в результаті еволюційно-біологічних процесів;

2. Спільність для всіх людей, незалежно від їх національності, культурних і соціально-економічних умов, від рівня освіченості;

3. Наявність неусвідомлюваних змін в організмі на фізіологічному рівні;

4. Прояв за допомогою міміки;

5. Супроводження чіткими і специфічними переживаннями; наявність організуючого, мотивуючого або адаптаційного впливу на людину.

На думку К. Ізарда критеріям базових відповідають такі емоції:

Інтерес – позитивне переживання, яке відіграє надзвичайно важливу мотиваційну роль у формуванні і розвиткові навичок, умінь та інтелекту, забезпечує працездатність людини. Проявляється у піднятих або злегка зведених бровах, у русі голови і переміщенні погляду у напрямку об’єкта, у трохи відкритому роті або в міцно стулених губах. При цьому людина може переживати почуття захопленості, зачарування, поглиненості, задоволення.

Радість – позитивне переживання, яке пов’язане з можливістю задоволення актуальної потреби. Виражається посмішкою і сміхом, сяючими очима, при цьому людина наповнена енергією. Може переживати почуття психологічного комфорту, благополуччя, захоплення, насолоди, потрібності, задоволення, почуття впевненості у собі. Радість не можна викликати свідомими зусиллями. Радість у поєднанні з інтересом утворюють мотиваційну основу ігрової діяльності дитини.

Здивування – це переживання не можна назвати ні позитивним, ні негативним, оскільки в ньому відображаються характеристики таких базових емоцій як радість і смуток. Зовнішньою причиною для здивування може слугувати несподіваний дзвінок друга або його поява, певні природні явища (перший сніг) тощо. Проявляється у високо піднятих бровах, повздовжніх зморшках на лобі, широко відкритих і округлених очах. Коли виникає емоція здивування, людина не знає як правильно реагувати на подразник, оскільки його раптовість породжує почуття невизначеності, розгубленості, збентеження. Як правило в ситуації виникнення здивування відбувається комбінація з позитивними емоціями радості й інтересу, з негативними – з емоціями сорому і страху. Здивування є швидкоплинною емоцією і виконує функцію підготовки до взаємодії з несподіваною ситуацією та її наслідками.

Смуток – негативне переживання, причинами виникнення якого є різноманітні проблемні ситуації, такі як незадоволення первинних потреб, інші емоції, уявлення, розчарування, спогади, втрати (смерть, розлука, втрата дружби або кохання, перспективи, місця роботи тощо). Мімічно проявляється у тому, що внутрішні кінці брів підняті і зведені до перенісся, очі трохи звужені, куточки рота опущені, обличчя позбавлене м’язового тонусу, очі здаються тьмяними. Переживання може супроводжуватися плачем або голосінням. Виникають почуття самотності, пустки, журби, туги, страждання.

Страх – негативне переживання, яке відчувається і сприймається людьми як загроза особистій безпеці. Страх спонукає людину прикладати зусилля, щоб уникнути загрози, усунути небезпеку. Природними фактори небезпеки виступають біль (очікування болю), самотність (залишаючись наодинці, людина відчуває загрозу своїй безпеці), неочікувана зміна стимуляції (неочікувана втрата опори під ногами), стрімке наближення об’єкта (швидкість наближення). Експресивними і моторними індикаторами страху є переляканий вираз обличчя, насторожений і напружений погляд, спрямований на об’єкт, у поєднанні з повною відсутністю рухів, підняті брови, які злегка зведені до перенісся, глибокі горизонтальні зморшки на лобі, широко відкриті очі, причому верхнє віко є піднятим догори, куточки рота різко відтягнуті вниз, рот відкритий. Мімічний вираз страху є спільним для всіх представників людського роду. Емоція страху може супроводжуватися дрижанням тіла і плачем. Пантомімчно проявляється у зіщулюванні тіла і спробі втекти. При цьому людина може переживати невпевненість, незахищеність, неможливість контролювати ситуацію, розгубленість, тривогу, занепокоєння, жах.

Сором – негативне переживання, що виражається в усвідомленні невідповідності власних думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку або зовнішній вигляд. Це усвідомлення власної неумілості, непридатності або неадекватності у певній ситуації чи при виконанні якогось завдання. Може супроводжуватися негативними переживаннями невдачі, приниження, безпорадності, неадекватності, збентеження, боязливості, стриманості, приниження, незграбності, засмучення, занепокоєння. При виникненні емоції сорому, у людини підвищується рівень самосвідомості і самоконтролю. Найбільш розповсюдженими об’єктами, які сприяють виникненню сорому є власна особистість, тіло, любов, робота, дружба, міжособистісні стосунки. Мімічно і пантомімічно проявляється в опущених або «бігаючих» очах, іноді очі можуть бути зовсім закритими, у прагненні зжатися і зменшитися, спостерігається наявність рум’янцю на щоках людини (це властиво лише людям, навіть для сліпих і глухих). Емоція сорому займає особливе місце у японській культурі.

Гнів – негативне переживання, причинами виникнення якого є відчуття фізичної або психологічної неволі, що перешкоджає досягненню бажаної мети. Більшість причин, які викликають гнів, підпадають під визначення фрустрації. Мімічно проявляється в опущених і зведених бровах, зтягнутій шкірі лоба, яка потовщується на переніссі, у дорослих – глибокі вертикальні зморшки лоба, очі звужені і мають кутасту загострену форму, погляд спрямований на джерело роздратування, зуби стиснуті або оскалені, губи щільно зжимаються, м’язи напружені. При цьому людина може переживати почуття несправедливості, зради, образи, ненависті, помсти, розчарованості, роздратування. Часто емоція гніву взаємодіє з такими емоціями як відраза і презирство. Гнів мобілізує енергію, яка необхідна для самозахисту, і надає індивіду силі і хоробрості. Придушення гніву (не вираження його назовні) може призвести до складних психічних і фізичних захворювань.

Відраза – негативне переживання, яке забезпечує мотивацію для реакції зближення – відсторонення, оскільки вона відіграє фундаментальну роль у виживанні організму. На ранніх етапах еволюції ця реакція проявлялась у межах поведінки, що була пов’язана із харчуванням і продовженням роду. Таким чином через емоцію відрази виявлялися примітивні механізми уникнення потенційно небезпечних факторів. На сьогодні під відразою розуміють переживання, які викликаються певними обставинами, діями (у т.ч. сексуальними), предметами, людьми, смаками, запахами взаємодія з якими викликає різке протиріччя з ідеологічними, моральними або естетичними принципами і настановами суб’єкта. Мімічно проявляється у хмуренні брів, морщенні носа, у при піднятій верхній губі і опущеній нижній, в результаті чого рот набуває кутовидної форми, язик злегка висунутий, наче виштовхує з рота неприємну речовину. При цьому людина може переживати почуття роздратування, неприязні, огиди, розчарування, обману.

Презирство – негативне переживання, яке виникає в міжособистісних стосунках і супроводжується почуттям власної могутності, цінності і значущості власного “Я” у порівняні з “Я” іншої людини, демонструється пихатість і зверхність у ставленні та спілкуванні. Сприятливими факторами виникнення презирства є ревнощі, жадібність або суперництво. Виникнення цієї емоції завжди пов’язане із знеціненням і деперсоналізацією об’єкта презирства. Зовні проявляється так: людина випрямляється, злегка відкидає голову і дивиться на об’єкт презирства наче зверху вниз, при цьому піднятими є брови і верхня губа, можуть бути зжатими куточки губ. Презирство вважають “найхолоднішою” емоцією, оскільки вона продукує холодність і відчуженість, які можуть стати основою хитрощів і підступності. Цікаво, що у жінок трохи вищими є показники виникнення емоцій гніву, відрази і презирства, і значно вищими – смутку і здивування.

За О.О. Ореховою вважається, що в чотирирічному віці дитина має чітко диференціювати такі переживання як «веселий-сумний», «добрий-злий», «нецікавий-цікавий», оскільки вони є осередком певних блоків емоційно-вольового розвитку людини, а саме «базового комфорту», «потенційної агресії», «пізнання світу».

Блок базового комфорту та благополуччя - відповідає за відчуття захищеності та довіри. Потреба в безпеці включає захист від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу, (в тому числі і від близьких людей) і впевненість у тому, що фізіологічні потреби у їжі, воді, відпочинку будуть задовольнятися в майбутньому. Якщо за якихось причин дитина не відчуває себе захищеною психічно та фізіологічно її розвиток гальмується, виникають складнощі з формуванням самостійності. З’являється невпевненість, вагання у своїх здібностях, діти не можуть керувати своїм світом, вони все перекладають на інших, очікуючи від них прийняття рішень, виконання дій. Якщо у малечі немає можливості досліджувати, якщо їхні спроби бути самостійними наштовхуються на роздратування, нетерпіння чи невдоволення дорослих, якщо їм не дозволяють самим приймати рішення стосовно себе, у них починає домінувати почуття сумніву і невпевненості.

Блок потенційної агресії – включає у себе переживання, що виникають на базі потреби у довірі та співпраці, бажанні приносити іншим людям радість; співпереживання вдачі та радості за іншого, почуття участі та жалості. У той же час протилежний полюс пов’язаний з почуттям ворожості – взаємодії фундаментальних емоцій гніву, відрази та презирства, коли зло починає сприйматися як суттєва сторона дійсності, що робить агресію механізмом психологічного захисту.

Блок пізнання світу – розглядає важливе особистісне ставлення, що утворює основу пізнавальної потреби дитини. На думку В.Леві, у «человеческого детеныша существует природная психогенетическая программа интенсивного развития лобных долей головного мозга как средства борьбы со скукой». Щоб розвиватися лобні долі прагнуть роботи, а коли вони не отримують навантаження або не в змозі впоратись з ним одразу з’являється нудьга. Дев’яносто відсотків активності дитини віддається на опір нудьги. Нудьга народжується коли вмирає гра. Таке часто відбувається, коли процес навчання та виховання іде з необґрунтованим ускладненням і не спирається на закони взаємодії дитини та дорослого, мотиваційні потреби дитини у пошуку особистісного смислу засвоєння будь-якого виду діяльності або знання.

Людина за своєю природою є полімотиваційною, в результаті її діяльності може задовольнятися лише частина мотивів, а решта залишається нереалізованою коли відбувається накладення позитивних та негативних емоцій і почуттів, або різних рівнів регуляції, наприклад, відчуття обов’язку та страх. І.М. Сеченов називав подібний вид амбівалентності «мораллю заляканих людей». Для дітей з великим ступенем інверсії цей процес значно ускладнюється. Поводження амбівалентних дітей характерне тим, що вони не знають що обрати, вагаються, проявляють занепокоєння, тривогу. Прояв амбівалентних почуттів може вважатися нормальним, коли з’являється в ситуаціях соціальних обмежень на вдоволення потреб (в ситуаціях «хочу – не можна») до 5 років. Подібна поведінка в рамках соціальних обмежень на більш пізніших етапах дитинства є ознакою порушення особистісного розвитку.

На думку О.О. Орехової, амбівалентність в системі особистісних відносин пов’язана з ситуативною прив’язкою оціночних функцій емоцій в дошкільному дитинстві. Наведемо приклад діалогу психолога з дитиною (шість з половиною років):

- Коли ти приходиш до садочка, який у тебе настрій?

Дитини помітила на бланку негативний символ.

- Чому?

- Вставати рано!

Після фрази психолога, що в садочку її улюблені вихователі та друзі, символ був виправлений на позитивний. Таким чином, спочатку в дитини відбулася прив’язка її оцінки до негативної ситуації (вставати рано), потім до позитивної (зустріч з друзями).

В дошкільному віці формуються та закріплюються поняття про основні види емоцій, почуттів, форми реагування на ті чи інші ситуації, засоби вирішення складних, емоційно насичених проблем. Оскільки емоційна сфера дітей дошкільного віку характеризується незрілістю, тому дуже важливо вчасно відстежити рівень сформованості основних емоційно-вольових компонентів розвитку дитини, оскільки невміння адекватно реагувати на власні емоційні прояви та поведінку інших можуть призвести до частого переживання почуттів образи, тривоги, злості, страху, зниженню самооцінки, порушень у поведінці. Виховуючи свою дитину, доцільним буде відстежувати не лише її успіхи чи невдачі в оволодінні навичок письма, звуковимови, орієнтування в соціальних ролях дорослого світу, а і взяти до уваги інформацію щодо психофізичного розвитку дитини, її емоційно-вольової сфери, пізнавальних процесів, які ви можете отримати на індивідуальній консультації у практичного психолога вашого дошкільного закладу.

Кiлькiсть переглядiв: 133